Наші ветеринарні правила вимагають, щоб у місті кішки гуляли під наглядом господарів. А як саме наглядати? Невже треба почепити ненависний намордник або повідець? По всій імовірності, моціон у такому спорядженні для кішки образливий. Чи є вихід з делікатної ситуації? Начебто є: люди можуть прищепити своїм вихованцям собачі риси характеру - потреба бути поруч з власником і слідувати за ним.
Можливість подібної перебудови підтверджують досліди М. А. Герд з Московського відділення товариства психологів. У дослідах брали участь кішки, ще в місячному віці цілком перейшли на піклування власників, які не тільки годували малюків, але і захищали в разі небезпеки, грали з ними і задовольняли їх так зване дослідницьку цікавість.
Змужнілих кішок власники привезли на майданчик. Тут було тихо, то лунав тихий шум і спалахували червоні і зелені лампи. Кішки, що потрапили на випробувальний полігон, губилися в незнайомій обстановці. У чотириногих був вибір - утекти і сховатися в одне з укриттів або притиснутися до стоїть поруч власнику. У більш складному варіанті досліду вони могли дріботить за що йде господарем. На жаль, слідувати за вырастившим їх людиною наважився лише один звірок з чотирьох. Більше того, половина піддослідних кішок стрімголов кинулася від господарів. Але ж є й інша половина. Тому висновок М. А. Герд обнадійливий: «Психіка кішки підготовлена до вироблення ряду форм поведінки, схожих на собачі, в результаті її еволюції під впливом людини». Право, непогано, якщо припущення справдилось. До того ж кішок можна навчати майже так само, як і собак. Наприклад, великий Данте привчив одну зі своїх улюблениць тримати в лапі палаючу свічку, коли він вечорами читав книги. Звичайно, торшер кішка в лапах не втримає. Але чомусь новому її вчити пора.
І все-таки в кішці щось насторожує. Уявіть собі, що собака раптом збільшилася до розмірів слона. Вона все ж залишиться захисником і другом. А кішка?
