|
Шумить над табором гроза,
Гримить липневий грім.
Раптом без плаща, без картуза
Вбігає хлопчик в будинок.
З неї вода тече рікою.
Звідки він? Хто він такий?
- Стривайте, справа не в мені! -
Кричить цей дивак. -
Промокли книжки на спині!
Рятуйте мій рюкзак!
Промокли казки, тому другий.
«Кіт у чоботях» зовсім сирий!
- Дивак, з тебе тече вода!
Ти поясни нам, хто ти? -
А він каже: - Біда! Біда!
Сирі плетіння!
Я з колгоспу «Більшовик»,
Мене звуть Олексій.
В яру дощ мене наздогнав,
А я ж книгоноша.
Він тре промоклий палітурка,
Він дихає на обкладинку.
- Я пережду, гроза пройде -
І знову в путь-доріжку.
Тепер шанобливо, на «ви»,
З ним кажуть хлопці:
- Ви мокрий з ніг до голови,
Навіщо поспішати кудись? -
Дівчата, кілька подруг,
Приносять дошку і праска:
- Зараз ми все владнаємо -
Обкладинки ми прогладим.
Промокли казки, тому другий!
«Кіт у чоботях» зовсім сирий,
Як ніби був під душем.
Зараз його просушити!
І вам сорочку заодно
Зараз пропрасувати Варя.
- Та я просох давним-давно!
Їх запевняє хлопець.
В одну хвилину на своєму
Дівчата наполягли -
Альоша сидить за столом
І сохне в ковдрі.
Але ось проглажен палітурка,
За ним інший і третій.
І літній дощ вже не ллє,
У вікна світить сонце.
Повеселело все навкруги,
І висох «Кіт» під праскою.
Надівши сорочку і рюкзак,
Сказав Альоша:- Значить, так,
Дякую за турботи!
А всі у відповідь: - Ну що ти!
Кричать дівчата: - Добрий шлях,
Ти заходь до нас як-небудь!
Сміється він: - Привіт поки!
Прийду, коли промокну! -
І, проводжаючи хлопця,
Весь табір дивиться в вікна.
|
