У сапожкáх на шпильках незнайомка осінь
Проводила літо, небо сині кинувши.
Листям пустунка в парках прошуршала,
Чорнобривої ночі пошила ковдру
В зірочках холодних з блакитною каймою,
Щоб не замерзла стылою зимою.
А місяць одягла в ковпачок багатий -
Вийшов місяць молодий, рогатий!
Хмари-кучерики погрозила строго
І волоцюгу-вітер покликала в дорогу.
А носатым хмари - тіткам вічно похмурим,
Суворо покарала змінити фігуру:
Дощиком пролитися - трошки схуднути,
Вичистити лісові пилові доріжки,
Замарашку-землю всю відмити, відчистити
І покрити килимами веснянкуватих листя.
Клопоти закінчивши, важко зітхнула,
Скинула чобітки і, позіхнувши, заснула.
|
