|
Іван Андрійович Муравейко - білоруський писательи поет, заслужений працівник культури УРСР, відмінник друку СРСР, почесний член Союзу письменників Білорусі, кавалер медалі Франциска Скорини, почесний мешканець міста Любані.
На його творах виросло не одне покоління дітлахів. Він автор понад двадцяти п'яти книг, більша частина яких (збірки віршів, оповідань, казок, загадок) написана для маленьких читачів.
Народився Іван Андрійович в 1921 році в селі Таль недалеко від Любані. Римувати почав ще в школі: один з перших віршів 15-річного автора в 1936 році надрукувала газета "Піянер Беларусі". До кінця навчання у Муравейко не залишилося сумнівів: своє майбутнє він обов'язково пов'яже з літературною творчістю. Тому і вступив у Білоруський комуністичний інститут журналістики. Але закінчити його не встиг: втрутилася війна.
Велику Вітчизняну Іван Муравейко пройшов від дзвінка до дзвінка. Бойове хрещення отримав у липні 41-го на Вітебщині. Потім були Смоленськ, Ярцево, страшна Соловьевская переправа через Дніпро, Єльня... 22 серпня в одному з боїв поруч з Іваном Андрійовичем ворожа міна розірвалася, і його важко поранило осколками.
Майже півроку Муравейко знаходився в госпіталі на Алтаї, звідки його відрядили на офіцерські курси. Вчили нашвидкуруч. Через п'ять місяців молодший лейтенант-мінометник Іван Муравейко вже брав участь у Сталінградській битві. А потім шлях на захід - від Волги через Дніпро Віслу, Одер, Шпрее.
Восени 44-го Муравейко став співробітником дивізійної газети, потім - кореспондентом армійської. Перемогу Іван Андрійович зустрів у Берліні, залишивши на стіні поваленого рейхстагу свій автограф "Я - Іван з Білорусі".
Додому, в Любань, Муравейко повернувся тільки в травні 47-го. І став працювати відповідальним секретарем районної газети. Паралельно всерйоз зайнявся літературою: став писати для дітей. Перша його книга "Пісня над палямі" побачила світ у 55-му. Слідом вийшли "Ручаінкі", "Пра роботу і ляноту", "Сняжынкі-смяшынкі", "Лясное возера", "Ми таксама падрасцем", "Дуб і дубок", "Няхай сонця не заходзіць", "Я прыдумаў казку".
Чотири книги в перекладі на російську мову - "Дружна сімейка", "Біжить доріжка", "Де живуть чарівники", "Я сама" - були надруковані в Москві. Так до нього прийшла всесоюзна популярність. В ті часи Івану Андрійовичу неодноразово пропонували перебратися в столицю - в Мінськ. Йому обіцяли високі посади, але він залишився в Любані.
Любанщина стала невичерпним джерелом натхнення для літератора. Іван Муравейко - майстер веселих вигадок, комічних сюжетів. Він вміло, яскраво і дуже образно відображає у віршованих рядках ребячьи фантазії, їх світле і безпосереднє світосприйняття. Його твори наповнені добротою і щирою любов'ю до дітей.
Втім, і пережите Іваном Андрійовичем у роки війни з часом знайшло місце в його творчості: у 91-му побачила світ книга "Приніс з війни". Назвою ще однієї книги про Велику Вітчизняну стала та сама напис на стіні рейхстагу. У цих виданнях зібрані фронтові запису Муравейко, його нариси, оповідання, поеми, вірші.
Іван Муравейко додав до бойових нагород та нагороди за творчість. Іван Андрійович став першим лауреатом премії імені Василя Витки, яку присуджує своїм авторам білоруський дитячий журнал "Вяселка". У 2006-му за книгу для дітей "Вадзіца з крыніцы" Муравейко став лауреатом республіканської літературної премії "Золотий Купідон".
Твори Івана Андрійовича розсипані по шкільним підручникам з білоруської мови, часто друкуються у збірках для юних читачів, у яких зібрано найкращі у вітчизняній дитячій літературі.
|
|
