|
 Тетяна Іллівна Волгіна (1911-1981) - українська дитяча письменниця та поетеса.
Вона писала для дітей і для дорослих про дітей. Поет, автор казок, яким відкривалася душа і психологія дитини, кожним чином, кожною строфою обдаровує читача своєю щирістю і душевною теплотою. Довгим життям поезія Волгиной зобов'язана досконалості техніки її листи і принциповою відсутністю кон'юнктурних тим.
Гучної слави в житті Тетяни Волгиной не сталося, але незмінною була і залишається увага до її поетичним одкровенням з боку читаючої публіки. Нехитрі сюжети, майже побутові замальовки її поетичних новел зачіпали душевні струни багатьох. Читачі у віршах Т. Волгиной знаходили і донині знаходять закарбовані у ємному, афористичному слові-образі власні глибинні переживання, ідеї та думки. Адже не випадково і після тридцяти років фізичного небуття Т. Волгиной її поезія залишається затребуваною, видається. На віршах для дітей, покладених на музику Аркадія Філіпенка, виховані цілі покоління: від тих, кого сьогодні називають «дітьми війни», і до малюків, народжених у неосяжних просторах СРСР вже в ХХІ столітті.
Не помилився у молодого автора наймудріший Максим Рильський, коли, ще не будучи знайомим з Т. Волгиной, переклав на українську мову й опублікував у «Комсомольці України» (1937 р.) її «Баладу про повішених дітей».
Прийнявши Тетяну Волгину в коло своїх підопічних, Максим Тадейович пильно стежив за розвитком таланту поета і перекладача і зовсім не випадково рекомендував її Олександру Твардовскому в групу перекладачів, коли в Москві готувалося до видання зібрання творів Т.шевченка російською мовою.
Мати Т. Волгиной - з роду Толвинских, вийшла заміж за полковника царської армії Іллю Волгіна. У радянський час, побоюючись за життя рідних, родоводи, подібні до цієї, багато намагалися стерти з пам'яті, не кажучи вже про документи. Але не родина Рильських і не Волгіна. У взаємному недоговорении - замовчуванні «про це» жила незрима, але міцна струна єдності. Крім того, їх зблизило радісна подія: у 1939 році у В. Охріменко і Т. Волгиной народився син Євген. Максим Тадейович зголосився бути хрещеним (таємним) батьком. А 21 листопада 1940 року Ст. Охріменко не стало його, кореспондента газети «Правда», якийсь анонім, тероризував письменника нічними дзвінками, попередив про арешт. Нерви не витримали - куля пройшла навиліт.
Але до трагічного дня був ще рік: в лютому 1939 року Рильський організував творчий вечір Т. Волгиной у Спілці письменників. Майже через півстоліття у рецензії на книгу Т. Волгиной «Земна вісь» (1983) Леонід Вишеславський напише: «Мені добре запам'ятався один передвоєнний день, коли Тетяну Волгину приймали до спілки письменників. З якою переконаністю, якою глибокою любов'ю до її поезії говорив Максим Тадейович, який виступив на зборах! А як гаряче сприяли Микола Асєєв та Олександр Твардовський виходу її першої книги у Москві!» 9 січня 1941 року А .Твардовский писав: «Шановна товариш Волгіна! Микола Асєєв передав мені Вашу книгу віршів. Я ще раніше познайомився з нею, але зараз читав її як працівник видавництва. Вірші говорять самі за себе, - вони чудові. Книжку будемо, звичайно, видавати». Лише вибухнула незабаром війна не дозволила здійснити ці плани.
Війна понівечила долі, забрала життя цілого покоління, подібно геологічної катастрофи, порушила життя, яка здавалася стійкою. Т. Волгіна згадувала: «З перших же днів війни в Союзі письменників організовуються письменницькі бригади для виступу перед військовими частинами, що відправляються на фронт. Я опиняюся в бригаді, яку очолює Рильський». А далі був жорстокий шлях евакуації. «Та співають на тисячу ладів двері - йде на прощання», - написала тоді Т. Волгіна, передчуваючи гіркота розлуки з багатьма назавжди.
Повернення в Київ у серпні 1944 року було важким: велика квартира Волгиных зайнята службами НКВС, спочинку немає, на руках синочок, а без житла і прописки немає права на отримання хлібних карток... Допомога, як і раніше, прийшла від М. Рильського. Він просто прописав її і синочка на свою житлоплощу. Він цінував Тетяну Іллівну за стійкість, витримку й делікатність у, здавалося б, нестерпної ситуації, а особливо - за не згаслий в ній дар поезії.
Нарешті, завдяки підтримці друзів побут дещо як налагоджений, синочок влаштовано в дитячий сад, Тетяна Іллівна знову занурена в поезію. Вже в 1947 році у видавництві «Радянський письменник» побачила світ збірка її віршів «Земля омріяна».
Її шлях у літературі подарував читачеві блискучі переклади Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри та інших українських поетів на російську мову. Її версію шевченкової «Наймички» Рильський в Україні, Твардовський в Москві кваліфікували як шедевр мистецтва перекладу.
25 років зі сторінок журналу «Барвінок» сяяла світла посмішка її поезії для дітей. Успішним був її досвід оперного лібретиста у співпраці з композиторами К. Данькевичем, А.с Філіпенко, Н. Аркаса, М. Завалишиній, С. Добровольським та іншими.
Її гуманна, доброзичлива, але і вимоглива Муза радісно і самовіддано служила українській культурі. Творчість Тетяни Волгиной, пройшовши через горнило безжальної зміни часів, затребуване і сьогодні. |
|
