В'ячеслав Іванович Іванов (1866-1949) - російський поет-символіст, філософ, перекладач, драматург, літературний критик, доктор філологічних наук, один з ідейних натхненників «Срібного століття».
В'ячеслав Іванов народився в сім'ї геодезиста Івана Тихоновича Іванова (1816-1871). Закінчивши Першу Московську гімназію, продовжив навчання спочатку на історико-філологічному факультеті Московського університету (1884-1886, два курсу), потім у Берлінському університеті (1886-1890), де, крім філології, багато займався історією під керівництвом Моммзен, а також філософією. У 1896 році Гіршфельд і Моммзен прийняли його дисертацію, але усний іспит на ступінь Іванов не здавав. На світогляд Іванова найбільший вплив зробили Ніцше, Володимир Соловйов, слов'янофіли, німецькі романтики (Новаліс, Фрідріх Гельдерлін).
В'ячеслав Іванов багато подорожував - починаючи з 1891 року, об'їхав значну частину Європи (жив деякий час в Афінах, потім в Женеві), відвідав Палестину, Єгипет. Жив переважно в Італії та Росії (остаточно переселився до Італії 1924 року).
У 1894 році В'ячеслав Іванов познайомився з Лідією Зінов'євої-Аннібал, поетесою і перекладачкою, через п'ять років стала дружиною Іванова. Тоді ж близьким другом сім'ї Іванова стала М. М. Замятнина; вона надавала велику допомогу поетові аж до своєї смерті в 1920 році.
Ранні сонети Іванова, що описують гірську природу Ломбардії і Альп, створені під сильним впливом поезії католицького містицизму. Перший виступ у пресі Іванова-поета відноситься до 1898 року (велику допомогу надав тоді молодому поетові Володимир Соловйов, з яким Іванов познайомився в 1896 році). У 1903-1904 роках Іванов познайомився з В. Я. Брюсовим, К. Д. Бальмонтом, К. Ю. Балтрушайтисом, Д. С. Мережковським і З. Н. Гіппіус, А. А. Блоком.
У 1905 році поет оселився в Петербурзі; його квартира в будинку на розі Таврійської і Тверській вулиць, в якій по середах збирався гурток младосимволистов, була одним з ідейних центрів російського символізму, «творчою лабораторією» поетів; в літературних «середовищах».
Іванов бачив прообраз «соборних» громад. Іванов співпрацював у журналах «Ваги», «Золоте руно», «Труди і дні», «Аполлон», «Новий Шлях», керував видавництвом «Ори»; брав участь у діяльності Петербурзького релігійно-філософського товариства, друкувався в альманасі «Північні квіти», викладав (1910-1911) історію давньогрецької літератури на Вищих жіночих курсах. У 1906 році зблизився з С. М. Городецьким; ця дружба дала Іванову нові теми, і в 1907 році він випустив збірку «Ерос» (Вид. «Ори», Санкт-Петербург).
Великим ударом для поета стала раптова смерть дружини в 1907 році. Після цього поет глибоко пішов у теософію і містику. У 1910 році одружився на своїй пасербиці Вірі Шварсалон, дочки Зінов'євої-Аннібал; від цього шлюбу народився син Дмитро (1912-2003).
У 1907-1908 роках - після того, як Іванов підтримав теорію «містичного анархізму» Георгія Чулкова - стався остаточний розрив поета зі старшими символістами (втім, дружбу з Брюсовим Іванов зберігав аж до смерті «зачинателя» російського символізму).
Після повернення з тривалої подорожі по Італії (1912-1913) Іванов зблизився з літературним критиком М. О. Гершензоном, філософом С. Н. Булгаковим, композитором А. Н. Скрябіним.
Активну культурно-педагогічну діяльність Іванов продовжував і після Жовтневої революції; у 1921-1924 роках жив в Баку, де був професором університету. У 1921 році захистив дисертацію про культ Діоніса.
Останні десятиліття провів в Італії, де займався переважно перекладами творів античних і середньовічних поетів (Сафо, Есхіла, Алкея, Петрарки та ін), лише зрідка публікуючи нові твори (цикл «Римські сонети», 1924; поема «Людина» (Видавництво «Будинок книги», Париж), 1939). Іванов жив в Італії відокремлено, підтримуючи спілкування лише з деякими з російських емігрантів (старших - з Мережковскими, з молодших - з І. Н. Голенищева-Кутузовим).
У 1926 році прийняв католицтво. У 1926-1934 роках викладав російську мову та літературу в коледжі в Павії, в 1934-1943 роках в Східному інституті Ватикану. У 1948 році на замовлення Ватикану пише вступ і примітки до Псалтиря. Підсумком літературної творчості Іванова стала збірка віршів «Світло вечірнє», опублікований посмертно в Оксфорді в 1962 році.
В останні роки життя вів відокремлений спосіб життя, зустрічаючись лише з кількома близькими йому людьми, серед яких була пара Мережковских. Іванов похований на протестантському кладовищі в Римі, поряд з художником Карлом Брюлловим. |
|
