Чуєте?
- Кряк! Кряк!
А знаєте, хто це крякає? Це крякає знаменитий каченя Тім. Ви коли-небудь чули про Тім? Напевно, чули. Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книгу. У Тіма три сестри і три брати, але всі вони - звичайні каченята, а Тім особливий. Ви тільки подивіться на нього. Правда, можна подумати, що він - найголовніший у дворі?
Тім любить гуляти один, і Мама-Качка постійно хвилюється: де Тім, чи не трапилося з ним чого-небудь? Все у дворі шкодують Маму-Качку, всі кажуть, що Тім поганий син.
Корова Роза сказала:
- Цей Тім добром не закінчить.
- Ох, - зітхнув козел Буль, - потрапить він коли-небудь на сковороду.
А Тім тільки засміявся:
- Подивимося. Кряк! Кряк!
Одного разу Тім вийшов за ворота, подивився направо, подивився ліворуч і побіг у поле.
- Гей, Тіме! - забідкалася Мама-Качка. - Не відходь від мене так далеко.
- Нічого, мамо! - вигукнув Тім. - Я скоро повернуся! - І побіг далі.
Біг, біг і раптом побачив річку.
- Ого, - сказав Тім, - так тут можна покупатись! Яка чиста вода! Не те, що в нашому ставку.
Тім став роздивлятися камінці на дні і тільки зібрався стрибнути в річку, як раптом з води вилізла якась потвора з довгими ногами і виряченими очима.
- Ой, хто ти? - злякався Тім.
- Я - жаба, - відповіло чудовисько і вискочив на берег.
- Ти жаба? - зрадів Тім. - Оце добре. Мама казала мені, що жаби дуже смачні. Дай-но я тебе з'їм.
- Що ж, - квакнула жаба, - спробуй.
- От і спробую! - крикнув Тім і кинувся на жабу.
- Ква-ква-ква-а-а! - заспівала жаба і раптом стрибнула вліво, в траву. Тім - вліво, а жаба - вправо. Тім - вправо, а жаба як підстрибне вгору - і шубовснула зверху прямо на Тіма. Сіла на нього верхи і кричить:
- Але! Але! Мерщій!
Тім злякалася і заплакала:
- Мама! Мама! Жаба хоче мене з'їсти!
Мама-Качка вибігла назустріч. А жаба побачила качку - плиг у воду! Буль-буль-буль! - і пірнула на дно.
Тільки її й бачили!
- Як тобі не соромно катати на собі жаб! - сердито закричала Мама-Качка. - Жаб треба їсти, а не катати. Катати дурну зелену жабу! Іншого разу я тебе за це поб'ю!
- Буль-буль-бульк! - пирхнула жаба з води.
Тім опустив голову і поплентався за мамою.
Так вони пройшли кілька кроків і раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара пічна труба, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму потрібно було в неї заглянути.
- Та це справжній тунель! - зрадів Тім. - Оце добре! А я буду паровоз!
Тім протиснувся в трубу і відразу весь забруднитися в сажі. Чим далі ліз Тім, тим він ставав все чорніше і чорніше. Бачите, яким він виліз із труби, - навіть дзьоб став чорним.
Мама-Качка не знала, що Тім поліз в трубу. Мама-Качка думала, що Тім струнко йде ззаду. Раптом вона обернулася.
- Караул! Врятуйте! - заволала Мама-Качка і кинулася до своїм каченятам. - Біжимо! Швидше! За нами женеться якийсь чорний урод!
Мама-Качка і каченята побігли по полю. Вони мчали щодуху, а Тім біг за ними навздогін і кричав:
- Зачекайте! Почекайте! Це я - Тім!
Але Мама-Качка і каченята не чули Тіма. Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, піднімалися і знову бігли.
Ось і ставок.
- Стрибайте у воду! - скомандувала Мама-Качка. - Напевно, чорний виродок не вміє плавати!
Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними. А Тім? Тім теж добіг до ставка і теж стрибнув у воду.Он пірнув на дно і забулькав, як жаба. Але ось він виліз з води. Дивіться - що таке? Він знову став жовтенький і гарненький. Мама-Качка обережно подивилася по сторонах.
- Де цей чорний урод? - запитала вона. - Він пішов! Ми врятовані! Тім, що ти теж тут?
- Так, так, мамо, - крякнув Тім. - Це я прогнав чорного виродка. Не бійтеся! Я не дам вас образити.
- Молодець, Тіме! - хором закричали каченята. - Який ти розумний та хоробрий!
- Ну, не дуже-то хваліть його, - пробурчала Мама-Качка. - Це йому шкідливо. А тепер - вгору хвости, голови прямо - пливіть за мною.
І вони попливли додому: Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами - гордий і щасливий Тим.
На інший ранок Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він згадав про жабу і розсердився: «Як вона сміла кататися верхи на мені!»
Тім озирнувся, не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко прошмигнув у ворота і побіг у поле, до річки. Біг, біг і раптом бачить - по дорозі йде людина з кошиком. «Куди він йде? - подумав Тім. - Піду-но я за ним. А жаба почекає».
Тім побіг за людиною. А чоловік підійшов до річки, вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду! Тут Тім і про жабу забув.
Тільки чоловік пішов - Тім зараз же плиг у воду - і підплив до мішка. Мішок був зав'язаний і тихенько скиглила.
«Дивно, - подумав Тім. - Я ніколи не чув, щоб мішки пищали». Він потягнув мішок за мотузочку і витягнув його на берег .
- Няв, - пискнув мішок.
- Ой! - здивувався Тім і відскочив убік.
- Няв, няв! - пискнув мішок.
Так там хтось є, - сказав Тім. Він розв'язав мотузочку. Мішок розкрився, і з мішка вийшов худий, мокрий, тремтячий від холоду чорний кошеня.
- Няв, - сказав він. - Спасибі, каченя. Ти врятував мене від смерті. Хто ти?
- Знаменитий Тім, - гордо відповів каченя. - А ти хто?
- А я Черниш. Господар каже, що я ненажера, що на мене не напасешся молока. Ось він і кинув мене в річку. Куди ж я тепер піду?
- Ходімо зі мною, - сказав Тім. - Ти будеш жити в нас у дворі. У нас на дворі багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусись спочатку, а то ти схожий на мокру курку.
Черниш обтрусився так, що вся трава кругом стала мокрою.
- Я готовий.
І Тім гордо повів Черниша за собою. Він привів його у двір. У дворі їх зустріли корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розповів їм сумну історію Черниша.
- Який злий господар - сказав козел Буль.
- Бідний Черниш, - зітхнула гуска Тіллі. - Ну, нічого, тепер ти будеш жити в нас.
- А хто спробує його образити, буде мати справу зі мною, зі знаменитим каченям! - крякнув Тім і так розпустив свої жовті пір'я, що відразу став удвічі більше.
- Ніхто тебе не скривдить, Черниш, не бійся! - закричали всі.
Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він поважно підійшов до своєї мисочці і став пити молоко. Черниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Адже він ще нічого не їла з ранку. Але Сніжок навіть не подивився на Черниша і став пити ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип'є все молоко.
- Гей, Сніжок! - вигукнув Тім. - Залиш трошки Чернишеві!
Але Сніжок продовжував пити, ніби не чув.
- Я голодний, - нявчав Черниш.
А Сніжок усе пив і пив.
- Почекай же, - прошипів Тім. - Я тебе покараю за жадібність.
Він побіг у темний кут. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок до смерті боїться павуків. Тім схопив павука і підбіг до лавки.
- Ну-ка, Черниш, стань сюди, - сказав Тім.
Черниш став біля лави, а Тім підскочив йому на спину, обережно пройшов по хвосту і скочив на лавку.
Він розкрутив павутину і спустив павука прямо в мисочку до Сніжку.
- Допоможіть! Павук! - закричав Сніжок і кинувся бігти. Він біг щодуху. Ось він завернув за ріг і влетів у кухню.
Куди б сховатися?
Швидше, швидше, кухонний шафа відкрито! Сніжок стрибнув у шафу. Загриміла посуд, посипалась мука, впала щітка...Сніжок забився у темний куток і згорнувся там грудочкою, тремтячи від страху.
А Тім у дворі заходився від сміху.
- Іди обідати, Черниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.
Черниш підбіг до мисочці. Як смачно! В одну хвилину він вижлуктив все молоко. А тепер треба вмитися. Черниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вимив щоки, потім знову лизнув і вимив вуха. Він був дуже охайний кошеня
- Спасибі, Тім, - сказав Черниш, коли скінчив вмиватися, - ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.
- Дурниці. - відповів Тім, чи варто навіть про це говорити.
В цей час Мама-Качка бігала по двору і шукала Тіма. Ніхто не знав, де Тім. Один тільки Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів у темному шафі і тремтів від страху.
- Я так хвилююся, - говорила Мама-Качка: - я бачила за воротами лисицю. Я так боюся, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає один.
Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппи і куркою Пенні.
- Будь обережний, - зашептали вони. - За воротами бачили лисицю. Дивись, як би вона тебе не з'їла
Тім злякався.
- Мама! - закричав він. - Де ти? Я хочу до тебе!
Але Мама-Качка була на іншому кінці двору і нічого не чула.
«Що робити? - думав Тим. - Куди бігти?»
Раптом він побачив кошик. Вона стояла біля кухонних дверей. Це була кругла плетена корзинка з щільною кришкою. Куховарка завжди ходила з нею на ринок.
- От добре, - зрадів Тім. - Тут вже лисиця мене не знайде.
Він підняв кришку і вліз у кошик. Всередині було темно і пахло чимось смачним. На дні лежав великий шматок ковбаси.
«Нехай тепер лисиця мене пошукає!» - думав Тим.Он вмостився зручніше і тихенько засміявся. А лисиця визирнула з-за рогу і побачила кошик.
- Нюф-нюф-нюф! - потягнула вона повітря носом. - Пахне каченям. От добре! Віднесу-ка я цю кошик моїм лисенятам. То-то вони зрадіють. Буде у нас на обід качиний суп.
Лисиця вибігла з-за рогу: вуха сторчма, хвіст трубою, лапами топ-топ-топ, носом нюф-нюф-нюф, а очима так і водить по сторонах - чи не йде куховарка.
«Ох вже ця куховарка! Минулого разу вона жбурнула в мене щіткою. Як би вона не побачила мене зараз», - подумала лисиця і подивилася навколо. Але у дворі не було нікого. Лисиця тихенько прокралася уздовж стіни і схопила кошик. Вона просмикнула лапу крізь ручку і спокійно пішла, ніби несла провізію з ринку.
Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Черниш сидів за кутом і бачив усе. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав в кошику:
- Допоможіть! Допоможіть!
- Я врятую тебе, Тіме! - закричав Черниш. Він заметушився по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! Нікого - весь двір порожній. Що робити? Черниш кинувся до ставка. На березі ставка сиділа Мама-Качка з каченятами.
- Швидше, швидше! - закричав Черниш: - Лисиця забрала Тіма!
- Який жах! - заплакала Мама-Качка. - Бідний мій синочку! Що мені робити? Де лисиця?
- Он вона! Бачите - там далеко в полі? - показав Черниш.
- Бачу! - закричала Мама-Качка. - Я її наздожену. Біжимо!
- Ні, вам не наздогнати лисицю, - зітхнув Черниш. - Адже вона бігає набагато швидше вас. От якщо б ви могли допливти до неї!
- Я можу зробити краще, - гордо сказала Мама-Качка. - Я можу долетіти до неї. Дивись! - І вона розправила крила. Крила були білі як сніг, великі і широкі. Вони плескали так сильно, що Черниш навіть позадкував. Мама-Качка піднялася в повітря, замахала крилами - хлоп-хлоп-хлоп! - і полетіла в поле за лисицею.
А лисиця вже підходила до свого будинку. Вона дуже втомилася - корзинка була важка. Адже в ній лежали каченя і ковбаса.
«Нічого, - думала лисиця, - скоро будинок. Покличу сина або доньку, вони допоможуть дотягнути кошик. А поки поставлю її на плече, так буде легше».
І тільки лисиця поставила кошик на плече, як раптом почула над собою шум: хлоп-хлоп-хлоп!
Це Мама-Качка догнала лисицю. Мама-Качка спустилася нижче, налетіла на кошик з розмахом, просмикнула голову крізь ручку й щосили сіпнулася вгору.
Ура!
Мама-Качка злетіла разом з кошиком.
- Віддай! - заверещала лисиця. - Це моя кошик.
- Ну так що ж! - крякнула Мама?Качка. - А в кошику мій син.
І в цей час Тім заплакав в кошику.
- Не бійся, синку! - крякнула Мама-Качка. - Це я, твоя мама. Ми летимо додому.
І вірно, скоро вони прилетіли додому. Весь двір зрадів Тіму. А вже Як був радий Черниш! І з яким задоволенням він з'їв ковбасу!
- Спасибі, Тім, - сказав Черниш. - Ось ти і другий раз рятуєш мене від голоду.
- Дрібниці, - відповів Тім, чи варто про це говорити.
Три дні Тім нікуди не йшов від Мами-Качки. Він дуже боявся знову зустрітися з лисицею. На четвертий день йому набридло сидіти біля мами. Тім вирішив прогулятися і гукнув Черниша з собою.
- Знаєш що, - сказав Тім, - підемо до твого старого будинку. Я хочу подивитися, де ти раніше жив.
- Гаразд, - відповів Черниш. - я й сам думав піти туди. Треба розповісти нашої собаці, як я врятувався від смерті. Заодно покажу їй мого спасителя - знаменитого утенкаТима.
Вони пробігли поле і підійшли до великим зеленим воротах. Це і був будинок Черниша. Вони пролізли під воротами і ввійшли у двір.
Раптом назустріч їм вибіг якийсь сердитий краснолицый осіб
- Ховайся швидше! - злякано закричав Черниш. - Це мій господар. Він тебе зажарит і з'їсть. Залізай швидше під кролячу клітку.
Тім сховався під кролячої кліткою, а Черниш не встиг. Господар схопив за хвіст кошеня і витягнув з-під клітки.
- Ого, та це Черниш! - закричав господар. - Значить, ти не потонув? Ну постривай - завтра я тебе втоплю так, що ти вже не випливеш. А поки посидь тут.
Він відкрив кролячу клітку, жбурнув туди Черниша і замкнув двері на ключ.
Тільки господар пішов, Тім зараз же виліз з-під клітки і виліз на дах.
Ага, ключ стирчить у замку! Тім нагнувся і просунув дзьоб в колечко ключа. Він бачив не раз, як у них у дворі господар замикав і відмикав двері.
Це дуже просто. Треба лише повернути ключ.
- Скоріше, Тім, випусти мене, - жалібно нявкнув Черниш.
- Зараз, зараз! - вигукнув Тім. - Тільки сиди тихо. Він крутив головою туди й сюди, туди й сюда.Но тугий ключ ніяк не повертався. Тім напружився з усіх сил.
Крак!
Яке щастя!
Заскрипів Ключ і повернувся.
Двері була отперта.
- Штовхай, штовхай сильніше! - вигукнув Тім.
Черниш вискочив з клітки.
- Біжімо швидше, поки господар не повернувся!
Тім і Черниш понеслися удвох і бігли без перепочинку до самого будинку. У дворі вони зустріли Маму-Качку. Вона проливала гіркі сльози.
- Що сталося? - злякався Тім. - Хто-небудь з'їв мого брата чи сестру?
- Ні, - заплакала Мама-Качка. - Мене ображають в цьому будинку. Я дуже нещасна.
- Розкажіть. хто вас ображає, - закричав Черниш, - ми їх провчимо!
- По-перше, гуска Тіллі. - сказала Мама-Качка. - Вона не дає мені підійти до корита з їжею. По-друге, лисиця. З тих пір, як я вихопила в неї кошик, вона цілими днями стереже мене за рогом.
- Ну, а ще хто? - спитав Тім.
- Мавпа Бімбо, - заплакала Мама?Качка. - Вона гірше всіх. Сьогодні вранці вона вирвала у мене шість пір'я з хвоста, а вчора вкусила за ногу. І завжди кидає в мене камінням.
- Не плач, мамо, - сказав Тім. - Ми тобі допоможемо.
- Звичайно, - сказав Черниш, - Тім що-небудь придумає. Він такий розумник, він вміє навіть відмикати двері, чесне слово!
Тім і Черниш відійшли в сторону.
- Цього Бімбо треба провчити, - сказав Тім. - Треба прищемити йому ніс. Але як це зробити?
- Почекай, - шепнув Черниш і потягнув носом повітря. - Чим це пахне?
Тім озирнувся. Під деревом стояв столик, а на ньому лежала дивна коричнева паличка.
- Це сигара! - закричав Черниш. - Знаєш, така штука для диму. Її запалюють і кладуть у рот, і виходить дим. О, я щось придумав. Дістань-но її, Тім.
Тім підійшов до столика, став навшпиньки, витягнув шию і схопив запалену сигару.
- Делзи, Целныс! - зашепелявил він. Він хотів сказати: «Тримай, Черниш», носигара заважала йому говорити.
- Слухай, що я придумав, - сказав Черниш. - Я бачив у кімнаті у дітей іграшку - цибулю. Нз нього пускають стріли. А ми, замість стріли, вставимо сигару і пустимо її в Бімбо. Треба тільки добре натягнути тятиву. Зрозумів?
- Ой, що ти, - похитав головою Тім. - Та мені ніколи цього не зробити. Спробуй краще ти, - в тебе ж чотири лапи.
- Гаразд, - сказав Черниш.
Вони взяли цибулю і сигару і пішли шукати мавпу Бімбо.
А Бімбо сидів на підвіконні і дивився у двір. Бімбо чекав Маму-Качку.
- Ось він! Скоріше, Черниш! - шепнув Тім.
Черниш обережно приладнав сигару до цибулі. Сигара ще диміла. Бімбо дивився на неї з великим інтересом.
- Зараз ми тебе провчимо за грубість, - вигукнув Тім. - Стріляй, Черниш!
Але в цей час сигара випала з лука і обпекла Чернишеві лапку.
- Няв! - закричав Черниш. Мавпа Бімбо так і покотилася зі сміху.
- Ха-ха-ха! Ось так спритно! Ну-ка ще раз.
Тім схопив сигару і подав її Чернишеві. Черниш знову націлився, натягнув тятиву - хлоп! - і палаюча стріла полетіла прямо Бімбо в ніс.
- Ай-ай-ай! - заволав Бімбо і сторчголов скотився з підвіконня.
- Ага! - засміявся Тім. - Будеш ще ображати мою маму? Ну, Черниш, спасибі тобі. З одним ворогом ми вже розправилися.
- А що ми зробимо з гускою? - запитав Черниш.
- О! Я знаю що, - скaзaлl Тім. - Ми будемо її годувати, поки вона не стане жирною-жирної. Тоді господар віднесе її на ринок і продасть. От і все.
- А де ми візьмемо стільки їжі? - запитав Черниш. - Ти ж знаєш, яка Тіллі ненажера.
- Нічого, - сказав Тім, - я попрошу каші у собаки Топа.
Тім побіг до собачої будки. Топ сидів на ланцюгу, а перед Топом стояла залізна миска з кашею.
- Милий Топ, - попросив Тім, - дай мені трохи каші для гуски Тіллі, - тобі ж все одно не з'їсти.
- Забирайся геть! - загарчав Топ і лязгнул ланцюгом. - Ні крихти не дам цієї дурної Тіллі.
Тім відбіг убік і задумався. Де ж дістати їжу для Тіллі? І раптом він побачив на землі якусь штуку, дуже схожу на підкову. Тім навіть підстрибнув від радості. Адже це магніт!
Він затиснув магніт в дзьобі і побіг до собачої будки. Топ вискочив йому назустріч і вишкірив пащу. Але Тім зупинився, не доходячи до будки. Він націлився магнітом на мисочку, і - дивіться - вона поїхала прямо до Тіму. Адже магніт притягує залізо!
Топ злився і гавкав на весь двір, а Тім весело сміявся.
- Тіллі! - закричав він. - Де ти? Іди сюди, я тобі дам щось смачне.
Гуска прибігла і з жадібністю накинувся на їжу. Вона з'їла всю кашу і навіть пошарила навколо миски, немає ще. Тут Черниш притягнув ще миску картоплі. Тіллі з'їла і картоплю.
На інший день Тім і Черниш знову принесли гусці їжу, і знову вона все з'їла. Скоро Тіллі стала дуже товстої і жирної, і ніхто в дворі не міг здогадатися, чому Тім і Черниш так годують її. Мама-Качка навіть якось сказала гусці:
- Не товстій так, Тіллі. Хіба ти не знаєш, що роблять з жирними гусьми?
- Мовчи, мамо, - розсердився Тім. Він боявся, що Мама-Качка налякає Тіллі, і Тіллі перестане їсти. Мама-Качка замовкла, а Тіллі відійшла в сторону і задумалася: «Що роблять з жирними гусьми?»
- Буль, - запитала вона цапа, - ти не знаєш, що роблять з жирними гусьми?
- Як же, їх забирають на ринок і продають, - відповів козел Буль.
- Га-га-га, - закричала Тіллі, - який жах! Я більше не буду їсти! Я не хочу бути жирної! Я не хочу на ринок!
Але було вже пізно. Господар помітив, що Тіллі стала дуже жирної, і вирішив її продати. Він прив'язав до її лапці мотузочку і так повів бідолаху Тіллі на ринку.
А Тім кричав їй услід:
- Будеш ще ображати мою маму?
- Ну от, тепер ми розправилися і з другим ворогом! - весело крякнув Тім. - А як ми провчимо лисицю?
- Почекаємо, - сказав Черниш, - вона, напевно, скоро прийде
І вірно, не встиг він договорити, як здалася лисиця. Вона тихенько прокралася уздовж стіни, пробігла через двір і сховалася в собачій будці. Ось хитра! Вона знала, що в будці нікого немає, - вона бачила Топа в полі...
- Скоріше, Черниш, - захвилювався Тим. - Я придумав, як покарати лисицю. Біжимо в полі! Нам потрібно знайти Буля.
Вони побігли в поле. Буль щипав траву, а поруч з ним лежав Топ.
- Слухай, Буль, - сказав Тім, - допоможи нам зловити лисицю. Вона забрала в будку Топа і підстерігає мою маму.
- Гаразд, - відповів козел і покликав Топа. Всі вчотирьох побігли додому.
- А що ми зробимо? - запитав Буль. Тім що?щось зашепотів йому на вухо.
- Ловко придумано, - засміявся Буль.
- Тихіше, тихіше! - зашипів Тім. - Лисиця почує, у неї дуже чуйні вуха.
Вони тихенько увійшли у двір. Буль розбігся - та як стукне з усього розмаху рогами в будку! Хлоп! - будка перекинулася і накрила лисицю. Лисиця заметушилася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Тільки кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.
- Ага, попалася! - вигукнув Тім. - Будеш ще ображати мою маму? Ось я зараз покличу господаря.
Але господаря і кликати не довелося. Він почув шум і сам виглянув у вікно.
- Дружина, дружина, дивись-но сюди! Лисиця в будці! Хто ж це її зловив?
- Я, я! - замемекал Буль.
- А хто придумав? Тім! - гукнув Черниш і скочив на будку.
- Ну, лисиця, тепер вже ти не підеш.
І вірно: лисиці прийшов кінець.
- Я зроблю з неї комір, - сказала господиня. - Мені буде тепло взимку.
Вона зробила собі лисячий комір і по святах провітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувався. Тоді всі збиралися під вікном і дивився на лисяче хутро.
- Тепер вже лисиці не зістрибнути звідси, - говорила Мама?Качка.
- Куди там! Більше вона нас ніколи не зачепить, - кудкудакала курка Пенні.
- Злим лисицям приходить злий кінець, - казала собака Топ.
- Бачиш, Мамо, - сказав Тім, - ось ми і перемогли всіх ворогів. Ми прижгли ніс Бімбо, і він більше не сміє відображатися у вікні. Ми відгодували Тіллі, і господар зніс її на ринок. Ми зловили лисицю, і господиня зробила з неї комір.
- Спасибі, синку, ти добре зробив, - сказала Мама-Качка. - Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і не шалі.
