|
У глибокій прохолодною улоговинці
Де річна свіжа травичка,
Привільно живеться Ежинке,
Єдиною внучці Їжака.
Весь день вона тихо грає,
Шарудить торішнім листом,
Ялинові шишки кидає
І дрімає в тіні під кущем.
Одного разу насунулася хмаринка,
Став вітер дерева качати,
І Їжачок улюблену онуку
Дбайливо вийшов зустрічати.
І раптом, захекавшись, Зайченятко
Біжить, переляканий до сліз:
Швидше! Якийсь хлопчисько
Ежинку в кошику забрав!
Миготіли берези і ялинки,
Зелений чагарник і жито.
Піднявши, як оружье, голки
Біг, наїжившись, Їжак!
У прохолодній пилу на дорозі
Він слід хлопчика шукав,
Він бігав по лісі в тривозі
І внучку по імені кликав!
Стемніло... І закапав дощик,
Живого сліду не знайдеш.
Впав під сосною і заплакав
Змучений дідусь Їжак!
А дідова онука сиділа
За шафою, згорнувшись клубком.
Вона й глянути не хотіла
На блюдце з парним молоком!
І вранці до зеленої улоговинці
З міста діти прийшли
І дідову онуку Ежинку
В кошику тому принесли.
Пустили на м'яку травичку:
- Дорогу додому ти знайдеш?
- Знайде! - закричав з канавки
Схвильованим голосом Їжак. |
