|
Вийшло ось яка справа:
Міль
Тюленью шубу з'їла.
Надворі тріщить мороз,
А Тюлень і гол і бос!
Побіг Тюлень до Єнотові:
- Немає в чому вийти на роботу!
Дай мені шубу, куманьок!
Позич хоч на деньок!
Відповідав Єнот зі сміхом:
- Дорожу
Своїм я хутром!
Що ж ти,
Дурненький звірок,
Шубу так погано берег?
- Дайте мені шубу, бобри!
Дайте, будьте ласкаві! -
А бобри йому у відповідь:
- Зайвої шуби, братику, немає!
- Може, мені допоможуть лисиці?
- Що ти! Ми і самі лысы!
Ти б краще збігав
До Вовка -
Там швидше досягнеш пантелику!
- Ні, дякую!
Заради шуби
Не полізу до Вовкові в зуби!
Краще я піду
До Моржеві -
Може, шубу
Позичу...
Але і Морж відповів похмуро:
- Дорога своя мені шкура!
Не можу ж я лізти зі шкіри,
Хоч з тобою ми
І схожі...
Бігав, бігав наш Тюлень,
Забувши колишню лінь:
Був у Видри,
У Тхора,
У Їжака,
У Хом'яка,
Був у Норки,
У Куниці -
Нічого не зміг добитися.
Навіть найкращий друг -
Борсук -
Буркнув:
- Нині нема! -
А сердитий звір Опосум
Двері зачинив
Перед носом!
Постояв Тюлень
У двері...
- Боже мій!
Які звірі! -
Хутро зібрав свій
По клаптику
І поплентався
До Кушніра...
Шив Кушнір,
Лагодив Кушнір,
Приміряв і так і сяк:
Тут підріже, там латає
Хутра
Явно
Не вистачає!
Вийшла у нього шубенка,
Як на малу дитину.
Цю шубу
Цілий день
Натягнути не міг Тюлень.
Ледве-ледве
Застебнувся,
Крок ступив -
І розтягнувся!
Крикнув він на Кушніра:
- Шуба надто коротке!
Це просто явний шлюб!
В ній ходити не можна ніяк!
- Ну, - сказав Кушнір лукавий,
Пану важко догодити!
А навіщо ж вам ходити?
Ти - Тюлень, так ти і плавай!
|
