|
Ах, згадай, мамо, згадай, мамо,
Хату промерзлу наскрізь!
Ах, скільки з нами, скільки з нами
Тобі довелося побачити!..
Метельный вітер б'є з нальоту.
А ти, крізь сніг марячи ледь,
Везеш на санках з болота
Вільху сиру на дрова.
Сама - тягло,
Сама - візник.
Турботам вдовиним немає кінця.
Вичерпалася сіль,
І немає мучицы,
І для кози в обріз сінця.
Війна прийшла до нас без попиту.
І не забути мені, мамо, немає,
Як приносила ти з косовиці
Нам свій, покладений, обід.
Трьох ростила малоліток.
Потреба сушила, гнула, палила,
Але були ми ситі, одягнуті
І в люту холоднечу зігріті...
Ти все вміла, все могла!
На всі розуму і сил вистачало!
А в день початковий вересня
Ти вся сяяла від радості,
Коли нас в школу проводжала:
"Вчіться краще", - кажучи.
Дружина загиблого солдата,
Пізнавши всю гіркоту тих років,
Великої матір'ю була ти,
Опорою тилу і фронтів!
Чи тобі, о, мамо, не пишатися
Хоч і сувору долею!..
Поглянь, як нива колоситься
В полях, доглянутих тобою!
Спасибі, російські жінки, вам
І вашим вмілим і ніжним рукам.
Вони золоті, як сонце, завжди,
Нам маминих рук не забути ніколи!
Що в серці нашому найсвятіше?
Навряд чи треба думати й гадати.
Є в світі слово найпростіше
І саме піднесене - Мати! |
