|
Місяць з хмари вийшов -
тонкий і грізний клинок.
Сів я в ліжку - почув:
- Що тобі снилося, синку? -
Ллється в мої очі прямо
жовтого місяця світло...
Ти не кликала мене, мамо?
Ти не кликала мене? Ні?
Дитинство. Рік котиться до травня.
У клітці чижикает чиж.
Я піднімаю Голову -
ти на машинці стукаєш.
Як ти бігла з роботи!
Як ти ночей не спала!
Зрозумів потім, до чого ти,
мама, красивою була.
Завмер, як флюгер, на вербі
серп, відбитий водою.
"З", тобто "смерть" - на шкоду,
"ж", тобто "життя" - молодий.
Час невтомно мітить
лики людей і древес...
Тихо над вікнами світить
місяць, схожий на "з".
Я зневірився в засобі,
як мені провину спокутувати.
Я обіцяв тобі в дитинстві
білячу шубу купити.
- Шию закутай, голубка,
руки і груди не морозь!.. -
Де вона, біляча шубка?
Ми і живемо-то поврозь.
Ми бачимося рідко щось.
Часу мало: справи.
Будинок, і друзі, і робота.
Ти мені життя віддала.
Ллється в мої очі прямо
жовтого місяця світло.
Ти не кликала мене, мамо.
Ти не кликала мене. Немає.
|
